Наприклад, оформляючи переказ чи здійснюючи інші операції через банк, дуже часто клієнти банківських установ отримують документ під назвою «Анкета для заповнення клієнтом» чи щось подібне. Клієнти (майбутні клієнти) банку, на що вказує НБУ, можуть знайти там запитання такого характеру: їх просять надати інформацію, зокрема:

• про види діяльності підприємства, на якому працює клієнт;

• про сукупний дохід сім’ї;

• чи є серед родичів клієнта працівники або засновники банку;

• чи був клієнт керівником (власником) підприємства, яке збанкрутувало (ліквідовано);

• чи порушувалася проти клієнта кримінальна справа;

• чи застосовувалися проти клієнта штрафні санкції за порушення чинного законодавства;

• про сімейний стан (одружений, неодружений, цивільний шлюб, інше);

• про наявність транспортних засобів (кількість транспортних засобів у власності, вид, марка, модель, рік випуску).

Як підставу для надання клієнтом такої інформації банки зазначають п. 3 постанови Правління НБУ від 31.01.2011 р. №22 Про внесення змін до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, яким необхідність отримання такої інформації не передбачена. Нагадаємо, що за приписами цієї норми банки повинні привести ідентифікацію клієнтів високого рівня ризику, який був визначений станом на день набрання чинності Законом, у відповідність до вимог цієї постанови протягом двох місяців з дня набрання нею чинності. Ідентифікацію інших клієнтів привести у відповідність до вимог цієї постанови протягом шести місяців з дня набрання нею чинності.

Для ідентифікації банком клієнтів достатньою є інформація щодо відповідності фінансової операції характеру та змісту діяльності клієнта.

А для оцінки фінансового становища клієнтів-фізосіб, які отримують через банк заробітну плату, пенсію, стипендію, соцдопомогу й інші виплати, в т. ч. за умови, що поповнення таких рахунків з інших джерел не здійснюється або здійснюється протягом кварталу на загальну суму, що не перевищує 150000 грн, та/або відкривають чи мають у банку один рахунок (депозитний) на незначну суму, якщо такі клієнти не віднесені до високого рівня ризику, не є обов’язковим, на наш погляд, отримання докладної інформації про рухоме та нерухоме майно таких клієнтів.

Отже, на думку НБУ, необхідним для здійснення ідентифікації клієнта є отримання документів та відомостей, які містять дані, на основі яких здійснюється ідентифікація клієнта (ст. 9 Закону про запобігання легалізації доходів, ст. 64 Закону про банки). Водночас, якщо банк вважає за потрібне отримати додаткові дані, які не вимагаються чинним законодавством України, він повинен визначити перелік таких документів та відомостей і передбачити умови їх надання у договорі з клієнтом або опитувальнику. При цьому банк має поінформувати клієнта, що такий перелік документів та відомостей не є згідно з вимогами законодавства обов’язковим та надається у добровільному порядку.

Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»